-Н. : Скільки себе пам’ятаю, я завжди співала: на руках у мами, в кімнаті, на гойдалці, у дворі, в саду, в школі… Після одного з концертів учитель старших класів подарував мені, маленькій співачці, книгу «Повісті добрих надій» з написом: «Надіє! Нехай твоє життя буде суцільною піснею». Справдилися пророчі слова вчителя, і пісня стала моєю душею, а музика – життям.

Музико, ти вся в мені!

І бурхливою рікою

Мчиш, заповнивши собою,

Безпросвітні сірі дні.

Ти – свіча в моїх руках,

Котра сяє в морок ночі,

Щоб чиїсь незрячі очі

У пітьмі знайшли свій шлях.

Ти у мене – все, що є,

Що було колись і буде…

Може, хтось мене й осудить,

Але ти – життя моє.

– Який досвід Ви вважаєте найбільш цінним у своєму житті?

– Н. : Мій досвід – це те, що я навчилася жити і працювати з усіма своїми проблемами.

Дуже страшно раптом втратити назавжди такий яскравий, кольоровий і дивовижний світ. Та я не встигла поринути в депресію, бо прибігли мої сусідки десятикласниці і потягли мене до школи готувати осінній бал. Потім завідуюча дитсадком запросила мене допомогти в підготовці новорічного свята, а вже з нового навчального року я почала працювати в школі. Я дуже вдячна колегам, моїм друзям і всім, хто ставився до мене, як до звичайної здорової людини, а особливо своєму чоловікові, котрий зустрів мене такою, якою я є, і робить усе, для того, щоб я жила повноцінним життям. Він є найпершим читачем і критиком моїх творів, він – моя опора в житті, мої очі і мої крила.

– Маєте щось таке, що робите заради задоволення?

Н. : З дитинства дуже люблю читати. І зараз запоєм читаю все, що є цікавим для мене. Але найулюбленішою книгою і до цього часу є трилогія Астрід Ліндгрен про Малого та Карлсона, що живе на даху.

Люблю гуляти і гратися з собакою. Люблю просто сидіти в саду і слухати неповторні звуки природи.

Слухаю джаз і класику. Особливо мені подобається «Колискова» з опери Джорджа Гершвіна «Поргі і Бесс» у виконанні Луї Армстронга та Елли Фіцджеральд і композиція «Олей» грузинської співачки Ніно Катамадзе. А п’єса Каміля Сен-Санса «Лебідь» із сюїти «Карнавал тварин» завжди викликає в мене сльози.

Гидке каченя й справді може перетворитися на прекрасного лебедя, варто лише повірити в це.

Працюючи в школі, завжди писала для кожної дитини віршик, пісеньку чи роль у виставі. Друкувалась в журналах «Музичний керівник», «Музична школа» та інших виданнях і дуже раділа, коли дізнавалась, що викладачі загальноосвітніх та музичних закладів використовують мої твори в роботі. Особливо було приємно, коли юні артисти конотопської школи-студії дитячого телебачення «Ми+Кон-такт» (керівник Олександр Платонов) створили кілька фільмів за моїми сценаріями, а потім демонстрували їх на місцевому телебаченні.

У 2023 році внаслідок оптимізації нашу школу закрили, а народний аматорський вокальний ансамбль «Зорі», з яким я працювала, у зв’язку з обставинами, які виникли в учасників колективу через події в країні, з жовтня минулого року перестав діяти. Тому маю багато часу і зараз займаюсь підготовкою до друку своєї нової книжки під назвою «Пісенька про рідний край». До збірки увійдуть більше двохсот пісень різної тематики: пісні про Батьківщину, про маму, про школу, про найзаповітніші мрії, про домашніх улюбленців і про квіти – про все, чим живуть і що люблять діти.

Маю багато творів для дітей (вірші, пісні, сценарії, фольклорні свята, вистави) і сподіваюсь, що всі свої проекти я зможу колись втілити в життя, адже дітям так потрібна радість.

– Чи маєте по життю правила, які намагаєтеся дотримуватися щодня?

– Н. : Поспішайте творити добро!

Обдаруйте ним кожну людину,

Адже час – він такий швидкоплинний…

То ж творіть і плекайте добро!

Отаке моє правило. Легко і радісно жити з добром у серці. І я щаслива, коли в змозі у чомусь комусь допомогти, – в першу чергу духовно: зміцнити віру, не втратити надію, зберегти любов.

– У розклад дня Ви щодня додаєте спілкування по телефону. Ви готові обговорювати життєві теми, важливі питання і просто підтримати дружню бесіду. Що дає вам спілкування по телефону? Які зміни у житті відбуваються завдяки такому спілкуванню?

– Н. : Як і всі, завжди з нетерпінням чекаю нашої бібліотечної години. Часто буває так, що годинка вже добігла до свого кінця, а ми все ніяк не можемо розпрощатися: то обговорюємо якусь статтю, то ділимось враженнями від почутого…

Наш проект «Почути світ, щоб бачити життя» існує вже чотири роки. За цей час ми всі здружилися і стали однією командою. Я вже давно впізнаю кожного по голосу.

Голос Галини Миколаївни наповнений спокоєм і добротою, то ж з вдячністю прислухаєшся до її порад і записуєш рецепти які вона пропонує.

Віктор має енциклопедичну пам’ять і може запросто процитувати будь-яку главу із «Біблії». А ще він пише і натхненно читає свої вірші.

Наталія теж пише світлі і сонячні вірші, та знає геть усе про квіти і рослини нашої планети.

Енергійна і наполеглива Ірина має цікаве хобі, вміє створювати красу своїми руками, а до того ж має цілу купу ідей, котрі, я впевнена, вона втілить у життя.

Радісна і весела Інна любить читати і обожнює своїх домашніх улюбленців. Я повністю поділяю її вподобання.

Іван завжди в курсі всіх подій, що відбуваються в країні. Він повсякчас у доброму гуморі і знає багато смішинок, якими частенько нас потішає.

…Людмила своїм м’яким і теплим голосом (не дивно, адже вона була солісткою хору) так гарно змальовує свої прогулянки в природу, що хочеться мерщій все кинути і собі бігти на вулицю.

…А наш Віталій Дмитрович настільки переповнений оптимізмом і позитивом, що за одну хвилину може зарядити вас енергією на цілий рік і полікувати від будь-якої хвороби.

Наші найкращі у світі бібліотекарки щодня радують нас свіжими газетами і журналами, відкривають таємниці нашої планети, читають художні твори, розгадують з нами кросворди і шукають інформацію на всі наші запити.

Для нас, людей з обмеженими фізичними можливостями, таке спілкування дуже важливе.

То ж дякуємо всім засновникам та учасникам проекту за таке широке і чаруюче вікно у світ.

– «Все в нашому житті приходить у свій час. Тільки треба навчитися чекати!»,— сказав одного разу Оноре де Бальзак. Чи згодні з таким висловом?

– Н. : Звісно, усьому свій час, але сидіти і чекати з неба манни небесної – не для мене. Не все у житті виходить так, як хотілося б. Але я живу і просто роблю все, що вмію, на що маю сили, і отримую задоволення, коли мій труд приносить радість людям.

– Маєте поруч з собою людей, вчинки яких або життєвий приклад, додає вам мудрості, впевненості, сміливості?

-Н. : Коли я втратила зір, першою книгою, яку прочитала мені мама, була «Повість про справжню людину» Бориса Полєвого. Далі була повість Володимира Короленка «Сліпий музикант». А потім нам трапилась стаття про незрячого з дитинства американського співака і композитора Стіві Уандера, і я зрозуміла, що можу жити. Завжди захоплююсь тими людьми, котрі незважаючи на свої фізичні вади, живуть і радіють життю.

От хоча б учасники нашого проєкту. Вони всі варті наслідування, адже вміють перемагати.

– Коли життя Вам підкидає лимони, як Ви з них робите лимонад?

– Н. : У житті я – оптиміст, і тому дотримуюсь східної мудрості – «Коли протягом місяця п’ятнадцять днів дощові та сумні, то решта п’ятнадцять днів будуть сонячними і радісними». То ж коли доля підкидає мені лимон, зупиняюсь, роблю висновок, перегортаю сторінку, йду далі і смакую лимонад, адже без лимонів лимонаду не буває.

– Яке запитання ви б хотіли, щоб вам поставили?

– Н. : Коли б мене запитали, чого я хочу найбільше у світі, я б відповіла: – Найбільше у світі я хочу миру, миру на всій планеті. Я хочу, щоб в одну мить зникли назавжди всі жахіття війни: щоб більше ніколи не гриміли вибухи бомб, не тріскотіли автоматні черги, не плакали матері і діти, і щоб не стогнала земля, охоплена безжалісним полум’ям пожеж. Я хочу вийти вранці на ганок і довго слухати, як дзвонить синичка і десь далеко кує зозуля, як тихо співає вітер поміж квітучого віття яблунь і як ніжно у верболозах дзвонить джерело…

Я хочу чути світ і бачити життя – життя у мирі добрі і любові.

– Надія має внутрішню силу, що йде від її чуйного серця. Вміти жити з усіма своїми проблемами — означає майстерно володіти інструментами життя, щоб ефективно долати труднощі, постійно розвиватися та досягати успіхів.

Музика для Надії — її натхнення та сила. Вона живе музикою, дихає нею, має унікальне сприйняття звукового світу. Її слух здатний вловлювати найдрібніші нюанси звучання, які залишаються непоміченими для інших. Надія живе з добром у серці та створює навколо себе атмосферу тепла та позитиву. Вона робить світ кращим і просто є собою.

– Спілкувалися:

Анжеліка Пенкина,

Тетяна Плющ

Читали:

Анжеліка Пенкина,

Валентина Макуха