Соціокультурна проєкція “П. Куліш. Я для України радий небо прихилити” від Шосткинська центральна міська бібліотека
Коли Божа служба правитиметься в Україні рідною мовою
Пантелеймон Куліш мріяв про ті часи, коли Божа служба правитиметься в Україні рідною мовою, а проповіді священників міститимуть елементи національного виховання. І перекладаючи Біблію прагнув довести, що українська мова не діалект, як намагались її трактувати російські державники, а повноправна мова серед мов світу. Чудово розуміючи, що через церкву існує загроза русифікації населення, залишає державну службу і в 1868 р. переїздить з Варшави до Австрії, де у Віденській бібліотеці вивчає стародавні мови. А вже наступного року перекладає «5 книг Мусієвих» та «Йов», а 1873 р. разом з І. Пулюєм – Псалтир та Євангеліє.
У 80-х роках Куліш разом з дружиною оселяється на хуторі Мотронівка, там він продовжує роботу над перекладом Старого Заповіту. Та коли переклад Біблії був майже завершений письменник власноруч спалює рукописи.
Пізніше, сам зізнається, що пустив таку поголоску, ніби цей переклад згорів під час пожежі у Мотроновці в 1885 році, але потім у березні 1895 року в листі до Івана Пулюя Куліш пише «..Не в пожарі згорів мій давній переклад Біблії: я спалив его в камині, – гніваючись на земляцтво, а воно сего й не стоїть – ні по сім, ні по тім боці політишнеї прірви.»
На початку 1890 р. Куліш береться паралельно за два переклади письма, науковий з коментарями на полях і віршований для простого люду. Над перекладом Куліш працював майже 30 років. Але не встиг завершити. Після його смерті переклад завершили І. Нечуй-Левицький та І. Пулюй. За підтримки Британського біблійного товариства повний переклад Святого Письма вийшов у Відні 1903 р. Але російська православна церква заборонила вживати цей переклад у церковній практиці.
Пантелеймон Куліш мріяв про ті часи, коли Божа служба правитиметься в Україні рідною мовою, а проповіді священників міститимуть елементи національного виховання. І перекладаючи Біблію прагнув довести, що українська мова не діалект, як намагались її трактувати російські державники, а повноправна мова серед мов світу. Чудово розуміючи, що через церкву існує загроза русифікації населення, залишає державну службу і в 1868 р. переїздить з Варшави до Австрії, де у Віденській бібліотеці вивчає стародавні мови. А вже наступного року перекладає «5 книг Мусієвих» та «Йов», а 1873 р. разом з І. Пулюєм – Псалтир та Євангеліє.
У 80-х роках Куліш разом з дружиною оселяється на хуторі Мотронівка, там він продовжує роботу над перекладом Старого Заповіту. Та коли переклад Біблії був майже завершений письменник власноруч спалює рукописи.
Пізніше, сам зізнається, що пустив таку поголоску, ніби цей переклад згорів під час пожежі у Мотроновці в 1885 році, але потім у березні 1895 року в листі до Івана Пулюя Куліш пише «..Не в пожарі згорів мій давній переклад Біблії: я спалив его в камині, – гніваючись на земляцтво, а воно сего й не стоїть – ні по сім, ні по тім боці політишнеї прірви.»
На початку 1890 р. Куліш береться паралельно за два переклади письма, науковий з коментарями на полях і віршований для простого люду. Над перекладом Куліш працював майже 30 років. Але не встиг завершити. Після його смерті переклад завершили І. Нечуй-Левицький та І. Пулюй. За підтримки Британського біблійного товариства повний переклад Святого Письма вийшов у Відні 1903 р. Але російська православна церква заборонила вживати цей переклад у церковній практиці.
П. Куліш. Оригінальне віршотворення
Поезія Пантелеймона Куліша – це зафіксоване в поетичних рядках почуття. Відомі дослідники творчості П. Куліша М. Жулинський та Є. Нахлік зазначили: «Поезія М. Старицького, І. Франка, А. Кримського, Лесі Українки та ін. виростала переважно з тих пагінців ритмомелодики і строфічної організації, які прищепив українському віршуванню П. Куліш».
40-і роки XIX cтоліття. Поема «Україна» – з неї починається поетична творчість П.Куліша. Продовжив її у шістдесяті роки і довершив українську літературу новими мотивами і формами (сонет, поему, різнотипні філософські вірші тощо), а також деякі нові для нашої літератури види строф, зокрема восьмивірш (октаву) та десятивірш (дециму), утвердив дактилічні, амфібрахічні, анапестичні розміри, які до того наші поети майже не використовували.
Його поетичний доробок налічує п’ять поетичних збірок оригінальних творів громадсько-політичного та інтимного характеру, історичні та побутові поеми, а також балади, думки, байки та численні переклади.
Збірка «Досвітки» (1862 p.) була першою і найкращою у поетичному доробку П. Куліша. До неї входили вірші та поеми про історичне минуле українського народу. У поезіях цієї збірки звучить віра у краще майбутнє батьківщини.
Відомий український письменник Богдан Лепкий зазначив у своїй передмові до творів П. Куліша, виданих у Берліні 1923 р.: «Поки поети пробували переспівувати ніби то легкий склад Тарасових віршів, доти не було великого хісна для нашої поезії, а як стали приглядатися до поетичного ремесла Кулішевого – явилися нові справжні Митці, –одним з перших Іван Франко».
Новаторським явищем в українській літературі була збірка П.Куліша «Хутірна поезія» (1882). Особливе місце в якій посідає вірш «Рідне слово». В ньому поет стверджує, що тільки рідна мова може бути запорукою повноцінного розвитку української нації.
«…Рідне слово, рідний розум,-
Рідна й правда буде».
Збірка «Дзвін», що з’явилася у 1893 р. (Женева), вважається вершиною творчості поета. Вірші у ній сповнені передчуттям прийдешніх змін на краще та любові до Батьківщини. До збірки також увійшла інтимна лірика поета. Це в основному вірші, які П. Куліш присвятив дружині, Олександрі Білозерській: «Дивлюсь на срібний волос твій, кохана», «Дума про найвищий дар» та ін. Вірші інтимної лірики позначені великою силою почуття, щирістю, схвильованістю, сумом за минулими роками.
«Українська словесність – діло велике, се нове слово між народами», – писав Пантелеймон Куліш. І кожним своїм твором шліфував це слово, захищав його від забуття і знищення. Тож попри все критиканство, попри всі заборони, слово славного сина України назавжди залишиться з його народом.
«Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно,
Поки мова твоя голосна у піснях, як срібло чисте, дзвенить».
ПЕРЕВАГИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАД РОСІЙСЬКОЮ У ПЕРЕКЛАДАХ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША
Соціокультурна проєкція “П. Куліш. Я для України радий небо прихилити” від Шосткинська центральна міська бібліотека
Перекладацьку діяльність П. Куліша літературознавець
В. Неділько називає справжнім подвигом, бо у часи Емського указу суворо заборонялась українська мова. Його переклади зумовили остаточне становлення українського художнього повновартісного перекладу.
Пантелеймон Куліш зробив безцінний дар для свого народу – його рідною мовою доніс твори найвидатніших класиків світової літератури. Діяльність його як перекладача, завдяки унікальній здатності до освоєння іноземних мов, а знав їх одинадцять, зробила вагомий внесок у розвиток українського перекладу.Вивчати мови письменник почав ще в дитинстві. Німецькою оволодів, навчаючись у Новгород – Сіверському повітовому училищі, латинь вивчив у Київському університеті. Перебуваючи у Луцьку за три-чотири місяці опанував французьку, місяць – півтора – пішло на італійську, по кілька місяців – на іспанську та англійську. Студіюючи у Варшаві та Відні вивчає грецьку та староєврейську, ознайомлюється з арабською та шведською.Свої переклади почав друкувати у Львові. Так у 1882 р. було видано 3 п’єси: «Отелло», «Комедія помилок», «Троїл та Крессіда». Згодом були надруковані «Король Лір», «Ромео і Джульєтта», «Присмирена каверзниця». Після смерті П. Куліша протягом 1899–1902 років у Львові вийшли друком 10 п’єс за редакцією І. Франка. Високо оцінюючи переклади П.Куліша драматургії Шекспіра, Іван Франко написав: «Він узявся перекладати Шекспіра не для проби, а певний свого пановання над рідною мовою… і дав нам переклад, з яким можемо без сорому показатися в концерті перекладів великого британця…».У 1897 р. в Женеві вийшла збірка переспівів чужоземних співів П. Куліша «Позичена кобза». Він особливо цінував свій переклад зазначивши у листі до Б. Грінченка 30 березня 1894 р., «переваги української мови над російською». На жаль, частина перекладів і матеріалів до них згоріла під час пожежі, яка трапилась у Мотронівці. Крім В. Шекспіра, в активі П. Куліша два десятки поезій Байрона, більше як півсотні творів Гейне, Гете та Шиллера, лірика Міцкевича, уривки з «Іліади» й «Одісссеї» і, звичайно, Святе Письмо і Біблія. Своєю роботою письменник доводить, що наша мова здатна відтворити всі багатства світової культури.
Соціокультурна проєкція “П. Куліш. Я для України радий небо прихилити” від Шосткинська центральна міська бібліотека
Перекладацьку діяльність П. Куліша літературознавець
В. Неділько називає справжнім подвигом, бо у часи Емського указу суворо заборонялась українська мова. Його переклади зумовили остаточне становлення українського художнього повновартісного перекладу.
Пантелеймон Куліш зробив безцінний дар для свого народу – його рідною мовою доніс твори найвидатніших класиків світової літератури. Діяльність його як перекладача, завдяки унікальній здатності до освоєння іноземних мов, а знав їх одинадцять, зробила вагомий внесок у розвиток українського перекладу.Вивчати мови письменник почав ще в дитинстві. Німецькою оволодів, навчаючись у Новгород – Сіверському повітовому училищі, латинь вивчив у Київському університеті. Перебуваючи у Луцьку за три-чотири місяці опанував французьку, місяць – півтора – пішло на італійську, по кілька місяців – на іспанську та англійську. Студіюючи у Варшаві та Відні вивчає грецьку та староєврейську, ознайомлюється з арабською та шведською.Свої переклади почав друкувати у Львові. Так у 1882 р. було видано 3 п’єси: «Отелло», «Комедія помилок», «Троїл та Крессіда». Згодом були надруковані «Король Лір», «Ромео і Джульєтта», «Присмирена каверзниця». Після смерті П. Куліша протягом 1899–1902 років у Львові вийшли друком 10 п’єс за редакцією І. Франка. Високо оцінюючи переклади П.Куліша драматургії Шекспіра, Іван Франко написав: «Він узявся перекладати Шекспіра не для проби, а певний свого пановання над рідною мовою… і дав нам переклад, з яким можемо без сорому показатися в концерті перекладів великого британця…».У 1897 р. в Женеві вийшла збірка переспівів чужоземних співів П. Куліша «Позичена кобза». Він особливо цінував свій переклад зазначивши у листі до Б. Грінченка 30 березня 1894 р., «переваги української мови над російською». На жаль, частина перекладів і матеріалів до них згоріла під час пожежі, яка трапилась у Мотронівці. Крім В. Шекспіра, в активі П. Куліша два десятки поезій Байрона, більше як півсотні творів Гейне, Гете та Шиллера, лірика Міцкевича, уривки з «Іліади» й «Одісссеї» і, звичайно, Святе Письмо і Біблія. Своєю роботою письменник доводить, що наша мова здатна відтворити всі багатства світової культури.