На травневому засіданні Літературного клубу «Магія читання» при Шосткинській центральній міській бібліотеці панувала особливо тепла і щемлива атмосфера. Цього разу розмова вийшла далеко за межі звичайного обговорення сюжетів. Тема була сакральною для кожного: «Книги мого роду».
Присутні розповідали про видання, які передаються від покоління до покоління. Про ті книги, які пережили разом з нашими предками усі життєві події. Книги, які пахнуть засушеними польовими квітами, стрим папером і … дитинством. Практично в кожній другій розповіді, як головний оберіг дому, згадувався «Кобзар» Тараса Шевченка. У когось це невеличке затерте видання, яке прабабуся ховала на дні скрині. У когось – масивний том, за яким дідусь колись учив читати всю малечу в хаті. Для багатьох наших родин «Кобзар» став справжньою Біблією українського виживання. Його берегли більше за золото, бо знали: поки в хаті є ці вірші, доти живе наше коріння.
Проте не лише класика стає оберегом пам’яті. Неймовірні емоції та сльози на очах викликала історія однієї з учасниць клубу. Вона принесла особливу сімейну реліквію – історико-документальну книгу про героїв Другої світової війни. Але це не просто збірка фактів: на її сторінках увічнені рідні люди нашої гості – її дідусь та дядько. Гортаючи ці рядки, всі ніби доторкнулися до живої родинної гордості, до подвигу та мужності, які тепер назавжди закарбовані в друкованому слові й передаються нащадкам як найцінніший спадок.
Зустріч засвідчила, що українці – нація з глибоким і міцним корінням, яке проростає крізь десятиліття за допомогою друкованого слова. Наші предки вистояли, бо мали за собою правду і мали свої Книги Сили.