Соціокультурна проєкція “П. Куліш. Я для України радий небо прихилити” від Шосткинська центральна міська бібліотека. Випуск 10.

Літописи, усні перекази, зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Були такі, хто погоджувався на такі кроки, ризикували своїм життям і часто заради своєї Батьківщини. Однією з них, як свідчать народні думи, була Маруся Богуславка. Молода дівчина, яку взяли в полон під час татарських набігів. Згодом Маруся потрапляє до султанського гарему і приймає Іслам, але не забуває рідного краю.

Дуже ризиковий випадок стався у долі українки. Чоловік-султан йшов молитися до мечеті та залишив їй ключі від палацу, а вона наважилася звільнити з темниці 700 українських козаків, що перебували там 30 і більше років.

І як після цього не зробити її головною героїнею твору? Саме так і вчинив Пантелеймон Куліш. На жаль, поема дійшла до нас не повністю — частина її була втрачена під час пожежі у маєтку П. Куліша на хуторі Мотронівка, коли у вогні було знищено багато праць видатного письменника. Матеріал, який вдалося врятувати, декілька разів переписувався, редагувався різними особами. До редагування також долучалася і дружина письменника Ганна Барвінок (саме їй Куліш присвятив перше видання). Тому, з’явилося декілька варіантів твору, кожен з яких має певні відмінності. На сьогодні поема «Маруся Богуславка» складається з 13 пісень (зважаючи на виписки П. Куліша їх мало бути щонайменше 24), «присвяти» та «епілогу».

Вперше поему «Маруся Богуславка» було опубліковано у Львові на сторінках «Літературно-наукового вісника». Твір, вже після смерті автора у 1889 році, передав до редакції друг нашого земляка видатний фізик Іван Пулюй. На Великій Україні царська цензура друкувати поему заборонила.