– Кожна людина — це унікальний світ, в якому є: радість, мрії, випробування, зміни, досвід і надії. У кожного з нас — своя історія та погляд на життя. Ваш власний світ який він?
– І. : Я виріс близько до природи. Моє дитинство минало в селі. Інтереси хлопчаків у селі різноманітні, часто вони пов’язані з природою, спортом та сільським життям. Я був спортсменом, захоплювався хокеєм. Саме ця гра залишила і приємний, і болючий спогад. На жаль в 14 років, через травму, втратив зір. Зі звичайної школи я перейшов до спеціалізованої, одразу ж після завершення якої розпочалося доросле життя. Став дорослим, маєш працювати і я влаштувався на роботу. Було важкувато, але впорався. Розумів, що час настав самостійно приймати рішення, нести відповідальність за свої дії та думати про майбутнє.
Працював, а заодно і думав, як реалізувати себе в інших напрямках: у творчості, наприклад. Запрошення в хоровий колектив було вчасним, і я став артистом, нехай невеликої, але все ж таки сцени.
Якось непомітив, як «впали в душу» гуморески. Знаю їх багато, на кожен життєвий випадок. Люблю цікаві і зрозумілі. Часто в гуморесках впізнаєш себе, або знайомих та й ситуації дуже схожі з реальними. Можу їх годину без зупинки читати. Ось і зараз є бажання… (далі Іван по телефону читає гумореску, ні не годину, менше).
«Немає меж досконалості», — згадав слова і «зробив ставку» на спорт. Для людей з вадами зору існують ігри, які допомагають розвивати різні навички та просто з користю проводити час. Я почав активно займатися легкою атлетикою.
Спортивні змагання, а особливо перемоги в них, мотивували не здаватися і рухатися далі.
Я за активну сторону життя. Певний час був головою громадської організації Кролевецького підприємства УТОС. Тут вже треба було подумати про інших, адже тобі довіряють люди і розчарувати їх ти не можеш. Думати доводилось про проведення різних заходів, планування та організацію подорожей, пошук спонсорів. Благодійників постійних не було, але щоразу хтось приходив на допомогу.
До війни наша організація була активною учасницею фольклорного свята «Купальські передзвони на хвилях Есмані», який проходив у селі Пиротчине. Готувалися до концерту дуже відповідально, старалися, щоб наш виступ був найкращим.
– – Який досвід Ви вважаєте найбільш цінним у своєму житті?
– І.: Досвід — він формується протягом усього життя. Події, різні ситуації, спілкування з людьми, навчання — це і є наш життєвий арсенал. Сам по собі він накопичується і «складається в скриню», з якої час від часу ми дістаємо потрібні нам знання та навички.
– У розклад дня Ви щодня додаєте спілкування по телефону. Ви готові обговорювати життєві теми, важливі питання і просто підтримати дружню бесіду. Що дає вам спілкування по телефону? Які зміни у житті відбуваються завдяки такому спілкуванню?
– І. : 1 квітня цього року я вітав організаторів і учасників, бо минула четверта річниця з часу, коли ми вперше «зустрілися» для спілкування по телефону.
Спілкування для інваліда — це дуже важлива деталь. Мені подобається спілкуватися і слухати все, що нам читають бібліотекарки. У кожної — своя програма, різноманітна та завжди цікава. У День сміху ми, наприклад, читали гуморески. Це чудовий спосіб підтримати, розважити себе і друзів. Без гумору в житті не можна.
– Маєте щось таке, що робите заради задоволення?
-І. : У вільний час граємо з товаришем у шашки. Люблю прогулянки містом. Намагаюся бути самостійним, стараюся нікого не обтяжувати. Але дружню підтримку прийму з радістю.
«Все в нашому житті приходить у свій час. Тільки треба навчитися чекати!»,— сказав одного разу Оноре де Бальзак. Чи згодні з таким висловом?
– І. : Згоден, але частково, адже щоб досягти чогось, потрібно докласти зусиль. І замість того, щоб сидіти і чекати, поки нарешті прийде очікуване, потрібно діяти. Свою долю людина будує сама.
– Маєте поруч з собою людей, вчинки яких або життєвий приклад, додає вам мудрості, впевненості, сміливості?
І. : Люди, які можуть стати прикладом, знаходяться поруч. Це можуть бути члени родини, друзі і навіть незнайомці. Звертаю увагу на тих, хто мене оточує і звичайно щось для себе переймаю.
Можливо мої вчинки та ставлення до життя також стануть прикладом для інших. Я думаю, кожен з нас має потенціал надихати та впливати на оточуючих.
– Коли життя Вам підкидає лимони, як Ви з них робите лимонад?
-І. : У неприємних ситуаціях стараюся надовго не затримуватися. Мене рятують гуморески. Вони допомагають відволіктися від негативу. Навіть невелика посмішка може підняти настрій і зробити день кращим.
– Чи маєте по життю правила, які намагаєтеся дотримуватися щодня?
– І.: Підтримую все, що стосується правил здорового способу життя. Починаю день з ранкової гімнастики і всім раджу. Навіть 10-15 хвилин легких вправ щодня можуть принести значну користь. Намагаюся протягом дня активно рухатися. Для мене простий і доступний спосіб покращити своє самопочуття— це прогулянки рідним містом Кролевцем.
Важливо «не переборщити», адже здоровий спосіб життя – це поступовий процес. Все і одразу тут не працює, треба починати з невеликих кроків і поступово додавати нові корисні звички. Можна слухати передачі про здоров’я. Там чимало корисного, зможете щось для себе підібрати за особистими вподобаннями.
– Іван — людина, яка вітає здоровий спосіб життя, вірить в цілющу силу гумору. Цінує кожну мить, регулярно займається фізичними вправами та свідомо обирає активності, які приносять йому задоволення.
Спілкувалися:
Анжеліка Пенкина,
Тетяна Плющ
Читали : Анжеліка Пенкина
Геннадій Філон