11 листопада, зустріч в кіноклубі  Docudays UA дивимось д/ф  українських режисерів Уляни Осовської та  Дениса Страшного “Казка про коника”

Колишній антирадянський активіст, а нині — монах у миру і художник, Анатолій Лютюк мешкає у старовинній кам’яній вежі в самому серці Таллінна. Він щодня молиться за природу і створює саморобні книги у власній майстерні. Багато років тому Анатолій дав обітницю знаходити щось добре у кожному дні. Початок війни на Сході України змушує його залишити мирну естонську столицю і з волонтерською місією вирушити у прифронтові містечка. Поєднуючи духовне життя з соціальним активізмом, з 2014 року він постійно їздить на Донбас, щоб доставити гуманітарну допомогу, де його обітниця випробовується реальністю «сірої зони».

Сьогодні говорили про добро. Що таке добро? Чи легко робити добро? Чому люди роблять добро? Проаналізували вислови «Добро повинно бути з кулаками», «Якщо тобі хтось зробив добро – запам’ятай це. Якщо ти комусь зробив добро – забудь про це.»

Потім переглянули фільм. Події 2014, а нібито зараз.

Що ж змушує людину робити добрі вчинки? Пан Анатолій – головний герой фільму, вже давно живе в Естонії. Має роботу, уподобання, улюблену справу. Що змушує його немолоду вже в принципі людину, кинути спокійну країну і поїхати волонтером туди де  небезпечно.

І цей зворушливий дерев’яний коник, якій збирає добрі історії, це начебто так дивно спочатку, а потім ти розумієш, що як би важко і страшно не було, але в житті завжди є місце добру. Недарма фільм називається саме «КАЗКА про коника», бо у казках добро завжди перемагає. Як переможе Україна, і все у нас буде добре.

Говорили ми довго, приводили особисті приклади, добра. Серед нас є люди, які виїхали у 2014 році з Донецька, для них цей фільм взагалі особистий.

Після фільму залишається такий легкий сум, але і ВІРА, та велика віра в нашу ПЕРЕМОГУ.