– Кожна людина — це унікальний світ, в якому є: радість, мрії, випробування, зміни, досвід і надії. У кожного з нас — своя історія та погляд на життя. Ваш власний світ який він?
В.:- Мій світ — він творчий і складається з написання віршів. Натхнення відвідує мене без попередження. Добрі люди та природа — то для мене безмежне джерело натхнення для поезії! Знайти людину, яка надихає на творчість — велике везіння. Своєю музою вважаю дівчину Поліну, яка працює вчителькою англійської мови в одній зі шкіл Шостки. Саме їй завдячую народженню своїх віршів.
Відчуття спокою, гармонії дарують мені прогулянки Десною та відпочинок на березі річки. Повертаючись додому, я намагаюся втримати звуки природи і відобразити їх у своїх віршах.
Скільки віршів написав, спеціально не рахував. Але в майбутньому маю надію видати їх окремою збіркою.
Ще в моєму житті є любов до спорту, музики. Надаю перевагу кінному спорту, динамічному тенісу. Слідкую за досягненнями першої ракетки України Еліни Світоліної.
Музика створює атмосферу затишку та комфорту. Захоплююсь творчістю співаків та композиторів Олега Марцинківського та Василя Волощука. Слухаю представників генерації 80-х років минулого століття. Ці роки вважалися часом розквіту багатьох музичних жанрів, з’явилося чимало талановитих виконавців, які ставали дуже популярними.
Близька мені громадянська позиція і творчість, відомого сучасного музиканта, патріота, соліста та лідера групи “Океан Ельзи” Святослава Вакарчука.
– Який досвід Ви вважаєте найбільш цінним у своєму житті?
В.:- Найбільш цінний досвід мені дають мудрі книжки та добрі люди. У книгах Світлани Талан — життєва мудрість. Герої її творів потрапляють у різноманітні життєві ситуації, з якими кожен з нас може зіткнутися в реальному житті. І що найважливіше, вони часто показують нам, як ці проблеми можна вирішити.
Я люблю читати історичні романи. Почасти історичні персонажі, їхні вчинки викликають захоплення, маєш їх за приклад і переконаний, що на них варто бути схожим. Вважаю, що отримав певний досвід, прочитавши книгу Василя Шкляра «Маруся». Ця мужня, сильна дівчина взяла до рук зброю та стала отаманом козацького загону.
– Маєте щось таке, що робите заради задоволення?
В.:- Думаю, що поміти всі, заради задоволення я Читаю. Книги в бібліотеці для мене бере люба сестра Олена, раніше це робила моя мама.
Чи маєте по життю правила, які намагаєтеся дотримуватися щодня?
В.: – Дотримуюсь золотого правило життя: чинінь людям так, як хочете, щоб вони чинили вам.
Багато порад щодо життя містить Біблія. Приміром, вам знайома заповідь «Люби свого ближнього, як самого себе» означає те, що християни пізнаються за любов’ю і ставленням один до одного.
– У розклад дня Ви щодня додаєте спілкування по телефону. Ви готові обговорювати життєві теми, важливі питання і просто підтримати дружню бесіду. Що дає вам спілкування по телефону? Які зміни у житті відбуваються завдяки такому спілкуванню?
В.: – У читанні і спілкуванні з людьми знаходжу розраду. Дуже приємно спілкуватися зі щирими дівчатами з бібліотеки, які дають поради стосовно книжок знаючи мої літературні смаки.
Завдяки спілкуванню по телефону розширяється світогляд, з’являються нові знайомства, які переростають у дружбу і творчий тандем. Мені приємно, що мій вірш став джерелом натхнення для композиторки Надії Данченко і вона написала до нього музику. До речі, пані Надія також щодня приєднується до нашої розмови. Це мій перший вірш, з якого вийшла чудова пісня. Тепер ось мрію почути цю пісню у виконанні професійного чоловічого колективу.
– «Все в нашому житті приходить у свій час. Тільки треба навчитися чекати!»,— сказав одного разу Оноре де Бальзак. Чи згодні з таким висловом?
В.: – Оноре де Бальзак правий на сто відсотків. Так, усе має свій час, і приходить тоді, коли ми готові це прийняти.
– Маєте поруч з собою людей, вчинки яких або життєвий приклад, додає вам мудрості, впевненості, сміливості?
В.: – Звичайно, маю таких людей. Це моя родина і мої християнські брати. Зі мною поруч моя сестра, у всі часі: у щасливі й важкі. Сестра та її чоловік – мої справжні янголи-охоронці. Завжди готові допомогти. Ретельно обдумують все, що стосується моєї інтеграції з навколишнім світом та комунікації. Враховують мої побажання та потреби, створюють безпечний простір. Сестра готова вислухати у будь-який час, знаходить щораз для мене добру пораду, її емоційна підтримка також дуже важлива.
Найбільшим прикладом по життю була і залишається матуся. На жаль, п’ять років тому, вона покинула цей світ. Згадую про неї, як про найдобрішу в світі Людину. Враховуючи всі мої потреби, виховала не гірше за інших людей. Я зберігаю пам’ять про батька. Вірш «Журавлиний поклик» я присвятив його світлій пам’яті.
Хочу також згадати моїх християнських братів. Зустрічі з ними — це зустрічі з добром. Брат Валентин — колишній афганець, має інвалідність і сам виховує сина з інвалідністю. Щоденні труднощі його не зламали. Внутрішня стійкість, сила його духу — це справжній взірець для наслідування. Інший брат Павло, маючи також інвалідність, весь час намагається бути поруч, допомагав мені добиратися до збору. Відчувалася підтримка і співчуття від брата, коли не стало моєї мами. Він розділив мою втрату і плакав відверто разом зі мною. Це було дуже зворушливо.
Я вважаю, що спогади можна зберегти, розповідаючи про них іншим людям. Хочу згадати дідуся Віктора Івановича з бабусею Любов Михайлівною, які мене виховували та навчали добру. Дідусь пройшов через дві війни: Фінську і Другу світову. Моє дитинство минуло в селищі Вороніж. Сусіди в селі — то особлива спільнота, якій притаманно втручатися з добрими намірами в життя та приходити на допомогу. Нам пощастило, мали добрих сусідів. Згадую дядька Миколу і те, як він своїм кришталево чистим тенором виводив слова пісні «Очі волошкові».
Запам’яталося на все життя, як Олександр Олександрович у пошуках незаздрісної, доброї людини, згадав про мене і приніс кільце домашньої ковбаси, що пом’янути своїх родичів. З таких от життєвих спогадів і формується мій особистий код пам’яті.
– Коли життя Вам підкидає лимони, як Ви з них робите лимонад?
В.: – Запитання про лимони мене зачепило, тому маю на нього віршовану відповідь. 24 лютого написав такі поетичні рядки:
Мого дитинства теплий спогад
Не просив я в долі лимонаду
А натомість з жадібністю пив
Сік плодів того старого саду
Де колись Господь
мене зростив
Я в уяві бігав там босоніж
Хоч насправді бігати не міг
Ріс той сад у селищі Вороніж
У бабуні й дідуся моїх.
Хоч давно нема вже їх на світі
Але ніби спогаду струна
Виграва в блакитному
Зеніті Українська пісня чарівна
Про ті очі ясно-волошкові
Про вуста, що мов троянди цвіт
Мене знову кличуть до любові
Через відстань весен, зим і літ.
– Яке запитання ви б хотіли, щоб вам поставили?
В.: – Питань не маю, хочу додати та побажати, щоб люди ніколи не втрачали Віри, Надії, Любові.
Віра – це завжди вільний вибір і кожна людина має право на власний шлях до віри. Зичу всім жити відповідно до моральних принципів та з вірою в єдиного і правдивого Бога.
– Спілкування з Віктором тривало майже годину. Розмова чергувалася з авторським декламуванням віршів і це дозволяло краще розуміти один одного. Спілкувалася й не вірила в те, що маю бесіду з людиною, яка щодня торуючи перешкоди, вміє відновлювати свою енергію. У різних ситуаціях він зберігає позитивний настрій. Безперечно талановитий, ерудований він щодня працює над саморозвитком, долучаючи до цього усі можливі ресурси: книги, спілкування, телевізійні програми. Талант часто супроводжується натхненням та пристрастю до своєї справи. Такою пристрастю для Віктора є поезія.
